Творчий вечір Валентини Ліщук

Дата: 05.12.2019 08:44
Кількість переглядів: 2487

29 листопада 2019 року в Будинку культури Прилісненської ОТГ відбувся творчий вечір «Душа моя ці вірші пише …» , присвячений творчості місцевої поетеси Валентини Ліщук. На зустріч із поетесою-землячкою зібрався повний зал шанувальників її творчості. Ведучі заходу Мельник Анастасія, Гончарук Ігор, Матвіюк Дарина, Матвіюк Наталія та Мельник Ірина прониклися кожним рядком її віршів.

Справді, Валентина Іванівна – жінка, безперечно, талановита у всьому: творча особистість, прекрасний педагог, любляча дружина та мама, дбайлива бабуся, гарна господиня.

Її вміння писати вірші та пісні - справжній талант від Бога. Валентина Іванівна перед початком вечора виступила із словами «Доброго вечора, моя родино! Я маю право назвати вас саме так. Адже на цій чудовій поліській землі ми з вами прожили немало спільних літ…». Свою душу поетеса вилила у прекрасних рядках вірша «В осінній день в осінній тиші»:

«В осінній день в осінній тиші

Душа моя ці вірші пише,

Щоб ми злилися воєдино,

Немов сімя, немов родина.

І нині тут не буде тиші.

Я розкажу вам власні вірші.

Моя душа - у душу кожну.

Не знаю, може, й так не можна?

Та все ж… усе, що так люблю,

З душі у душу переллю…»

 

І це їй вдалося. Глядачі із завмиранням серця слухали твори про любов, про осінь та весну, про вчительську долю, про поезію та поетів, про Батьківщину. Особливо трепетно звучали слова, присвячені коханому чоловікові. Свою професію – вчитель початкових класів Валентина Іванівна завжди сприймає, як призначення всього життя і говорить про неї з посмішкою на обличчі. Веселу гумореску «Клеймо» інсценізував Ігор Гончарук. Шану і любов Валентина Іванівна віддала у віршах геніям української поезії Лесі Українці та Тарасу Шевченку. Про нашу землячку Лесю Українку Валентина Ліщук пише:

«Її неньку гойдали волинські вітри,

Її врода вмивалась дощами Волині.

Ні, не вмерла вона! Бо немає пори!

Бо жива вона в кожному серці й донині!»

 

Відкликаються сумом у душі поетеси й події у нашій державі, той біль, що сьогодні щемить у серці кожного українця, – війна на сході України. Вона не додає, а забирає, вона перемелює людські долі, сіє смерть та сльози:

«Пахнуть ромашки полем, а небо – рясним дощем.

Із сильним душевним болем зріднився сердечний щем.

Падають з неба зірниці – природи одвічна суть.

І знову не сплять дзвіниці. Знову когось «несуть».

Вдягаюсь у сум одвічний, вдягаюсь в журби пальто.

Він – просто юнак пересічний, він – просто учасник АТО.

Плачу дощем разом з небом, болі ховаю в кулак.

Серце кричить: «Так не треба!». Запитую в нього: «А як?»

Крик розриває груди. Гинуть …В ООС чи в АТО…

Ще довго біда ця буде?

Тиша…

Не знає ніхто!..»

 

Виливала душу Валентина Ліщук і піснею, бо як же без неї. Надзвичайно звучала ода чудовому мальовничому селу, де пройшли найкращі роки життя, – «Пісня про Прилісне», написана поетесою.

Вшанувати творчість землячки-поетеси, яка є автором слів та музики «Пісні про Маневичі», приїхав у Прилісне народний аматорський чоловічий вокальний ансамбль «Маневицька сотня». Глядачі вигуками «Браво!» та щирими оплесками зустрічали і проводжали «Маневицьку сотню», просили співати на біс. До слова, «Пісня про Маневичі» виборола перше місце в пісенному конкурсі з нагоди 100-річчя Маневич.Саме «Сотня» сьогодні виконує цю пісню, представляючи Маневичі.

Вітали Валентину Іванівну рідні та друзі,  колеги та учні. Величезні, прекрасні букети квітів дарували шанувальники.

Голова Прилісненської громади виступив з вітальним словом та щирими словами вдячності: «Ви – чарівна жінка, хороша дружина, любляча мама. Та я знаю Вас ще й як прекрасного педагога, який вчив моїх двох синів. Ви дали їм не просто освіту, а вклали у них свою душу. Нехай на усіх життєвих дорогах Вас супроводжують заслужені успіхи, незрадлива фортуна, добробут та любов. Бажаємо, щоб у Вашому житті було багато сонячних днів, світла, радості та тепла.  Міцного Вам здоров’я, невичерпної енергії та здійснення творчих задумів».

Валентина Іванівна Ліщук підвела підсумки вечора чудовим віршем «Що заслужила – все моє»:

Бувають миті радості й тривоги,

Бувають дні печалі та жалю.

То Бог веде нас через всі дороги.

Я вірю в Нього, я Його люблю.

Живу собі, до Бога прислухаюсь.

Для Нього місце в серці моїм є.

В гріхах своїх я перед Богом каюсь,

Приймаю все, що Він мені дає,

Коли - добро, коли – печаль, тривоги.

Я заслужила. Це усе – моє!



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування: Чого не вистачає для розвитку туристичного потенціалу громади?

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь