Історія с.Прилісне

З  любові  до  рідного  краю   починається   людина ...

 Село  наше  рідне , село  наше  миле,

 Тут  ми народились, а ти нас  зростило.

Село  своє  щиро, всім  серцем  кохаємо

І  кращого  в  світі  за  нього  не  знаємо.

А  доля  нелегка  для  тебе  судилася:

Палили  тебе  і  майно  грабували,

Й арканом  зв’язавши в  полон забирали,

Своїм  ворогам  не  хотіли  коритися

За  волю народну  виходило  битися.

 У віки  лихоліття  себе  відстояло

Й красунею нині  поліського краю стало.

                       Романік  Михайло  Іванович ,

                                         учитель історії, директор школи , краєзнавець

                      

  Усі  ми  живемо  в історії , живемо  історією  своєї  батьківщини , свого  краю , свого  роду. Історія кожного села – це маленький потічок, який , зливаючись з іншими, творить історію рідного краю – місця, де людина народилася, жили її предки.

  В історії  розвитку   нашого села  відобразилася  вся  непроста , героїчна  та  трагічна  історія  українського  народу.

    Говорячи слова «рід», «родина»  відчуваємо  серцем  значущість  цих  понять у житті  кожного з  нас. Життєва  доля  переплела  нас  у  цьому  селі , і ми стали  єдиною  спільною  родиною.  Пропонуємо   вам  ознайомитися з  історією  сільської  родини, щоб   не  втратити  родовідну  пам’ять…

     Що ж це  за село ?  Які  люди  прославили  його ? Які  події  воно  пережило ?

Матеріали підготувала

                                 Скорик Ірина Михайлівна,

                                                                                                                                                                  вчитель історії опорного закладу

                            «Загальноосвітня  школа І – ІІІ ступенів с. Прилісне»

 

 

                    Села, як і  люди , мають  свої  біографії,

                                                                  і в кожного  вона своя , неповторна

 

 

   Планета  Земля  неповторна  і  різноманітна. Люди  , які  живуть  на  цій  планеті  теж  відрізняються  один  від  одного, але  є  серед  людей  спільна  риса : це  любов  до  того  місця , де  вони  з’явились  на  світ , і яке  має  назву -  маленька  батьківщина.  Для  нас  цим  правічним  грунтом  є  наше  село Прилісне.

  А  села , як  і  люди , мають  свої  біографії , і в  кожного  вона  своя , неповторна.

      Жити  без  знання  подій  минулого  свого  села – те  саме , що  втратити  пам’ять.  Без  цих  знань  видаватиметься , ніби  ми, наша  сім’я ,  рід , і в цілому  народ не  має  коріння.

І  тоді  сьогодення  також  втратить  основу , а  разом  з  тим  і  своє  значення.

 А  як  вдало  висловилася  українська письменниця Ольга  Кобилянська  (1863 – 1942 рр.) : «Згадуйте  предків  своїх ,  щоб  історія    перед  вами  не  згасла , і  золото  нитки  не  згубіть».

    І  так  добре , що  ми  маємо  неоціненний  скарб ,  який  передається  з  покоління  в покоління . Це  пам’ять …

    В ЗОШ с.Прилісне з 1974р. діє музей  історії   нашої  сільської  родини. Засновниками музею  були  учителі  історії , директори школи Романік М.І. та Скорик М.Ю., учитель історії Шумик А.І..

Музею  села    Прилісне  присвоєно   звання    “Зразковий  музей ”  в лютому 2010р..

Слова  вдячності  за  роботу   колективу  школи.

Матеріали  підготувала  І.М.Скорик

 Стародавня   історія  села

        Життя  людей  не  минає  на  землі  безслідно , воно  залишає  „сліди”. Археологічні  розкопки , проведені  вченими  в  межах  регіону, показують,  що  люди  жили  тут  ще  в добу  палеоліту. Під  товщами  піску  прирічкових  і  приозерних  дюн  знаходяться  сліди  далеких  предків. Їх  речі -  священні  реліквії  пам’яті. Ці  безцінні  знаряддя  древніх  людей  осявають  шлях  до  пізнання  їх  життя , діянь , вмінь – генію  правічного  народу.  На  берегах  річок , в  долинах , в  лісових  урочищах , на  крутих  пагорбах  нашого  краю  збереглися  залишки  діяльності  людини    стародавнього  періоду .

Історія  села  на  сторінках  «Литовської метрики»

   Історична  назва  нашого  села  Маневичі  ( в  першоджерелі  - Монєвичі ). В  документі «Литовська метрика . Книга 561. Ревізії українських замків 1545р.»  вперше  згадується  назва нашого села Монєвичі .

  Перша  писемна  згадка  про  село  датується  1545  роком .В описі  Луцького  замку  зазначено ,  що  село Монєвичі  було  присілком   Чернеч  Городка  (  в оригіналі  записано  ЧЕРНЧГОРОДКА ) , і в ньому  нараховувався  21  дворище.  Населення  села   платило  данину  і  грошовий  оброк  на  користь  Луцького  замку ,  що  належав  Литві.

  Село було  перейменовано  в 1964 році.      

   Сучасний  районний  центр  був  заснований  вихідцями  з  нашого  села , тому  теж  мав  назву Маневичі. В ході  адміністративної  реформи  1964 року  сучасні  Маневичі  ставали  районним  центром , тому  село  було  вирішено  перейменувати. Доки в селі йшла  дискусія  яку  назву дати  селу , державне  керівництво вольовим  рішенням  дали  селу  назву  ПРИЛІСНЕ.   Так  ми  стали  прилісненцями.

 

     «Литовська  метрика» як центральний архів Великого князівства Литовського

     На початку XV ст. остаточно склалася держава, до якої вхо­дили території нинішньої Литви, Білорусії, більшої частини України і  частина Росії. Держава носила офіційну назву — Велике князівство Литовське.  Литовська доба залишила величезні та багаті архіви центральних та місцевих установ.  Серед джерел для дослідження історії Великого князівства Литов­ського особливе місце належить архіву канцелярії цієї держави, відо­мого під назвою «Литовська Метрика» або «Метрика Великого Князівства Литовського». Цей потужний комплекс нараховує понад 550 томів  державної канцелярії. Хронологічний діапазон Литовської Метрики обіймає період з першої половини XV ст. до 1794 р.. Книги Литовської метрики велися в XV- першій половині XVI ст. староруською мовою, з другої половини XVI ст.- польською. Оскільки Волинь входила до складу Литви , тому цей документ є  важливим історичним джерелом вивчення історії Волині .

Особливістю державного устрою Великого князівства Литовського було зосередження центрального управління в руках великого князя. З великокнязівської канцелярії, яка мала загальнодержавний характер, виходили документи, що регламентували господарство, фінанси, військову справу, суд, зносини з іншими державами. Централізація влади відобразилася і в архівах. Акти, відомі від імені великого князя, зосереджувалися в архіві, знаному як «Литовська метрика». Важливим нововведенням в діловодстві були регістри (реєстри) - книги з записом текстів вихідних документів, що було поштовхом для розвитку актових книг, до яких вписували різні документи. Відомо також, що вже з XV ст. грамоти, які видавалися від імені князя, копіювалися. В книги записували і документи, які надходили до великокнязівської канцелярії, щоб на випадок втрати з них була копія .

За час свого існування архів зазнав кількох географічних переміщень і, як наслідок, - структурних змін. Головний архів Литви в давні часи зберігався в Троках (Тракай) у великокнязівській скарбниці. В 1511 р. її було перевезено до Вільни (Вільнюс), де зберігали у державній скарбниці (Вільнюський замок). Після поділу Речі Посполитої архів було передано до Петербурга, де спеціально створена комісія уклала реєстр перших сорока книг Литовської метрики.З 1887 р. архів  зберігається в Москві у Центральному державному архіві давніх актів (фонд № 389) .

      Характеристика сучасних видань Литовської  метрики  .               

       Унікальність колекції Литовської метрики  привертала увагу дослідників ще з XIX ст. і тоді ж почалися перші публікації документів з цієї збірки.

      З кінця 70-х — початку 80-х рр. XX ст., розпочалися консультації істориків і архівістів СРСР та Республіки Польща про необхідність видання цього важливого комплексу документів. З розпадом Радянського Союзу справою видання книг „Литовської Метрики“ найплідніше зайнялися литовські історики. Ще 1989 р. в Інституті історії Литви було створено відділ археографії, головним завданням якого стали підготовка та видання „Литовської Метрики“. З 1993 р. у литовській столиці побачили світ 24 томи зазначеної серії. П’ять томів „Литовської Метрики“ опубліковано в Польщі та чотири — у Білорусі. На сьогоднішній день є декілька центрів видання книг Литовської  метрики, які зо­середжені у Вільнюсі, Мінську та Варшаві. Серед них найбільш актив­но працюють вчені-метриканти Вільнюського університету (Книги су­дових справ) та Інституту історії Литви (Книги записів) .  В Україні наразі видано лише один том т. зв. „Руської (Волинської) Метрики“ (упорядник П. Кулаковський, 1999 р.). У 2002 р. опубліковано великий том реґестів 29 книг „Руської (Волинської) Метрики“ .

   Вагомим внеском  у вивчення історії Волині є «Литовська Метрика. – Книга 561: Ревізії українських замків 1545 року» , яку підготував Володимир Кравченко; Ред. кол.: Сохань П. С. (відп. ред.), Боряк Г. В., Крикун М. Г., Купчинський О. А., Маврін О. О., Майборода Р. В., Мицик Ю. А., Німчук В. В., Тодійчук О. В., Федорук Я. О., Яковенко Н. М. Наукове товариство ім. Шевченка в Америці; Наукове товариство ім. Шевченка в Україні; НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – К., 2005. – 600 с.

Упорядник книги - відомий київський історик, архівіст та археограф Володимир Кравченко — ретельно готував це видання, яке стало підсумком його багаторічної праці. Це - академічне видання, супроводжене ґрунтовною передмовою та необхідними коментарями і покажчикам . Праця цілком присвячена українській тематиці.     Книга ревізій українських замків 1545 р. є звітом королівського ревізора про обстеження стану обороноздатності Володимирського, Луцького, Кременецького, Вінницького, Брацлавського і Житомирського замків та перевірку наявності у князів і шляхтичів привілеїв на маєтки-вислуги і мита.

    Джерело містить докладні описи місць розташування замків, стану збереженості їхніх веж, городень, мостів та інших замкових споруд, забезпеченості озброєнням та провіантом. Пам'ятка відображає суспільно-політичні, економічні та правові стосунки між різними станами населення Волині, Східного Поділля та Західної Київщини середини XVI ст., відбиває різноманітність структури сільського та міського населення цих регіонів, його повинності й податки, висвітлює характер торгівлі й митну політику держави. Мовою оригіналу джерело публікується вперше.  Дуже важливе джерело для тих, хто вивчає історію населених пунктів Волині. Перші дані про значну кількість сіл регіону - саме в цій ревізії.

Сторінка  «Литовської  метрики». 

 

      

          Перша  писемна згадка  села  датується   вже 1543р..

До не давна ми вважали , що перша писемна згадка про село датується 1545 роком.  Дійсно в  книзі «Литовська метрика . Книга 561. Ревізії українських замків 1545р.»  згадується  назва нашого села Моневичі. Але за  підказкою  краєзнавця з Маневич  Борбича М.   ми  дізнались  про те , що  згадка   села Маневичі  та  навколишніх  сіл  є в книзі «Акти Волинського воєводства кінця XVXVI cт. (із зібрання Пергаментних документів Архіву головного актів давніх у Варшаві) / Підготовка до друку Андрія Блануци, Дмитра Ващука, Дмитра Вирського (латиномовні документи). — К.: Інститут історії України НАН України, 2014. — 154 с. ,  і датується 1543р..У книзі досліджується комплекс документів «Акти Волинського воєводства» із зібрання Пергаментних документів Архіву головного актів давніх у Варшаві, матеріали якого хронологічно охоплюють період із 1492 по 1565 рр. До збірника увійшло 29 документів.  Це — документи великих князів литовських Олександра Ягеллончика, Сигізмунда І Старого, Сигізмунда ІІ Августа, якими вони жалували волинський нобілітет землями та маєтностями.

В книзі є  документ   № 23. 1543, липня 6. Чернче. — Рішення комісарів стосовно скарги підданих королівських маєтків у містечку Чернчі та Маневичі Луцького повіту на утиски маршалка Волинської землі, володимирсько старости, князя Федора Андрійовича Сангушка Кошерського:

«Мы, Миколай Корабu, войский холмъский, староста любомский, а Богдан Михайлович Сtмашко, староста ковtлский, мtлницкий, вижовский, милuновский, фалилtицкий jбъzвuмы тымъ листом нашим, zко г(о)с(по)д(а)рь корол єго м(и)л(о)сть, пан наш м(и)л(о)стивый, рачил нам, слугам своим, росказати выєхати до имtнz tго м(и)л(о)сти г(о)с(по)д(а)рского повѣтY Луцкого Чtрнчt Городка и Манtвич и кривдъ подданных єго м(и)л(о)сти того-то имtнz Чtрнчtгородского и Манtвицкого, которыи jни мtнили починtны собt быти jт кн(я)зu Фtдора Андрѣtвича СанкгYшковича, маршалка Волынскоє зtмли, старосты володимирского, з ымtнz єго Карасина jсмотрtти и справtдливоt розознанє j кгрунт того имtнz, маючи Б(о)га, и справtдливост пtрtд jчима своими вчинити, и штобы было кгрунтY справtдливого єго к(о)ролtвски м(и)л(о)сти, иж быхмо то при имtню єго м(и)л(о)сти г(о)с(по)д(а)рьском зоставили».

     Отже , тепер  ми  датуємо  першу  згадку  про   назву села 1543р..

                                                                                                                                                           Скорик І.М.

      Що  таке  дворище ?

У староукраїнському праві дворище — господарська одиниця, заснована на кровному спорідненні та спільній власності і спільному відбуванні повинностей. Дворище складалося з кількох “димів”, тобто окремих господарств, які, як правило, належали родичам. У литовсько-руську добу дворище. було визнане державою за одиницю оподаткування. До складу дворища входило близько 40-50 осіб того самого роду. Маєтності дворища складалися з дворів, придатної до обробітку землі і земель поза дворищем (пасіки, пасовища), т.зв. угіддя. Розмір власності  дворища  був різний: від 1 до 18 волок(до 500 морґів). Ділити  дворище на півдворища або обтяжувати можна було тільки за згодою всіх його членів. Дворище звичайно називалося ім'ям засновника, глави сім'ї або його предка. Цей право-господарський інститут зберігся на Поліссі, Волині, подекуди в Галичині і на Поділлі до волочного переміру в 16 ст., коли дворище було замінене індивідуальною власністю.

                                                                                                                               Підготувала  матеріали І.М.Скорик

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування: Чого не вистачає для розвитку туристичного потенціалу громади?

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь