Творчий вечір Валентини Ліщук
29 листопада 2019 року в Будинку культури Прилісненської ОТГ відбувся творчий вечір «Душа моя ці вірші пише …» , присвячений творчості місцевої поетеси Валентини Ліщук. На зустріч із поетесою-землячкою зібрався повний зал шанувальників її творчості. Ведучі заходу Мельник Анастасія, Гончарук Ігор, Матвіюк Дарина, Матвіюк Наталія та Мельник Ірина прониклися кожним рядком її віршів.
Справді, Валентина Іванівна – жінка, безперечно, талановита у всьому: творча особистість, прекрасний педагог, любляча дружина та мама, дбайлива бабуся, гарна господиня.
Її вміння писати вірші та пісні - справжній талант від Бога. Валентина Іванівна перед початком вечора виступила із словами «Доброго вечора, моя родино! Я маю право назвати вас саме так. Адже на цій чудовій поліській землі ми з вами прожили немало спільних літ…». Свою душу поетеса вилила у прекрасних рядках вірша «В осінній день в осінній тиші»:
«В осінній день в осінній тиші
Душа моя ці вірші пише,
Щоб ми злилися воєдино,
Немов сім’я, немов родина.
І нині тут не буде тиші.
Я розкажу вам власні вірші.
Моя душа - у душу кожну.
Не знаю, може, й так не можна?
Та все ж… усе, що так люблю,
З душі у душу переллю…»
І це їй вдалося. Глядачі із завмиранням серця слухали твори про любов, про осінь та 
весну, про вчительську долю, про поезію та поетів, про Батьківщину. Особливо трепетно звучали слова, присвячені коханому чоловікові. Свою професію – вчитель початкових класів Валентина Іванівна завжди сприймає, як призначення всього життя і говорить про неї з посмішкою на обличчі. Веселу гумореску «Клеймо» інсценізував Ігор Гончарук. Шану і любов Валентина Іванівна віддала у віршах геніям української поезії Лесі Українці та Тарасу Шевченку. Про нашу землячку Лесю Українку Валентина Ліщук пише:
«Її неньку гойдали волинські вітри,
Її врода вмивалась дощами Волині.
Ні, не вмерла вона! Бо немає пори!
Бо жива вона в кожному серці й донині!»
Відкликаються сумом у душі поетеси й події у нашій державі, той біль, що сьогодні щемить у серці кожного українця, – війна на сході України. Вона не додає, а забирає, вона перемелює людські долі, сіє смерть та сльози:
«Пахнуть ромашки полем, а небо – рясним дощем.
Із сильним душевним болем зріднився сердечний щем.
Падають з неба зірниці – природи одвічна суть.
І знову не сплять дзвіниці. Знову когось «несуть».
Вдягаюсь у сум одвічний, вдягаюсь в журби пальто.
Він – просто юнак пересічний, він – просто учасник АТО.
Плачу дощем разом з небом, болі ховаю в кулак.
Серце кричить: «Так не треба!». Запитую в нього: «А як?»
Крик розриває груди. Гинуть …В ООС чи в АТО…
Ще довго біда ця буде?
Тиша…
Не знає ніхто!..»
Виливала душу Валентина Ліщук і піснею, бо як же без неї. Надзвичайно звучала ода чудовому мальовничому селу, де пройшли найкращі роки життя, – «Пісня про Прилісне», написана поетесою.
Вшанувати творчість землячки-поетеси, яка є автором слів та музики «Пісні про Маневичі», приїхав у Прилісне народний аматорський чоловічий вокальний ансамбль «Маневицька сотня». Глядачі вигуками «Браво!» та щирими оплесками зустрічали і проводжали «Маневицьку сотню», просили співати на біс. До слова, «Пісня про Маневичі» виборола перше місце в пісенному конкурсі з нагоди 100-річчя Маневич.Саме «Сотня» сьогодні виконує цю пісню, представляючи Маневичі.
Вітали Валентину Іванівну рідні та друзі, колеги та учні. Величезні, прекрасні букети квітів дарували шанувальники.
Голова Прилісненської громади виступив з вітальним словом та щирими словами вдячності: «Ви – чарівна жінка, хороша дружина, любляча мама. Та я знаю Вас ще й як прекрасного педагога, який вчив моїх двох синів. Ви дали їм не просто освіту, а вклали у них свою душу. Нехай на усіх життєвих дорогах Вас супроводжують заслужені успіхи, незрадлива фортуна, добробут та любов. Бажаємо, щоб у Вашому житті було багато сонячних днів, світла, радості та тепла. Міцного Вам здоров’я, невичерпної енергії та здійснення творчих задумів».
Валентина Іванівна Ліщук підвела підсумки вечора чудовим віршем «Що заслужила – все моє»:
Бувають миті радості й тривоги,
Бувають дні печалі та жалю.
То Бог веде нас через всі дороги.
Я вірю в Нього, я Його люблю.
Живу собі, до Бога прислухаюсь.
Для Нього місце в серці моїм є.
В гріхах своїх я перед Богом каюсь,
Приймаю все, що Він мені дає,
Коли - добро, коли – печаль, тривоги.
Я заслужила. Це усе – моє!
