Прилісненська громада

Волинська область, Маневицький район

До 75 річниці Перемоги

Дата: 09.05.2020 08:26
Кількість переглядів: 77

Шановні односельчани, гості нашого села! Сьогоднішню 75- річницю Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 рр. ми зустрічаємо в умовах самоізоляції, без урочистих мітингів і пишних святкувань. Тож хочеться згадати ці історичні події, щоб вони збереглись у пам’яті наступних поколінь. Зокрема, розповім про участь прилісненціву визвольній війні проти фашистських загарбників.

8 травня 1945 року вищі представники німецької армії підписали акт про беззастережну капітуляцію їхніх військ. Це сталося о 22 годині 43 хвилини за європейським часом, тому в Європі днем Перемоги вважається восьме травня, яке нині називається Днем пам’яті та примирення. У Москві уже була година ночі, тобто уже 9 травня, тому ця дата була оголошена Днем Перемоги.

У Другу світову війну було втягнуто 72 держави, в якій загинуло 55 мільйонів людей з усіх держав – це більше, ніж все населення нашої Батьківщини. Але найбільше у цій війні постраждала Україна, адже у ній загинуло 8 мільйонів українців – це 20% всього її населення (в армії було 6 млн. українців).

Війна для волинян почалася уже у вересні 1939 року, коли німці напали на Польщу, в армії якої, на той час були і наші односельчани. До цього часу не відомо, де загинув Савчук Сергій, Голодюк Микола та Швець Василь Савович (всі загинули в 1939р.). Живими вернулись Потоцький Марко та Миткалик Наум.

Коли 22 червня 1941 року Німеччина напала на СРСР знову найбільші втрати понесла Україна.

На прикладі нашого села можна побачити, яке горе приносить війна. В жовтні 1942 року німці розстріляли 42 односельчан, свідком цього жахливого розстрілу є Дубровська Пріська Костянтинівна (92 роки). Вона бачила, як німецький кат холоднокровно стріляв у людей біля їхніх хат, а потім їв яблуко. Того ж дня було весілля у Халика Митрофана, тож на очах у всіх присутніх на весіллі гостей, німці по сусідству біля хати розстріляли всю сім’ю, поклавши всіх на землю. У відповідь на це, наші місцеві партизани 24 грудня 1942р. вночі, прямо в хатах вбили нізащо 32 односельчан, вважаючи їх в чомусь винними. Свідком цього жахіття є Романік Олена Кирилівна, яка змогла заховатись на печі у снопиках льону. Однак про цей розстріл партизанами довго замовчувалось, як і немає імен цих людей на пам’ятнику. У моїй дитячій пам’яті зберігся спогад, як ховали людей після масових вбивств на нашому кладовищі (тепер уже старе).

В 1942 році німці вивезли на роботу в Німеччину 36 молодих хлопців і дівчат, де вони працювали на каторжних роботах три роки. На даний час в нашому селі є Халик Марія Сидорівна (94 роки), якій довелося це пережити, а в Маневичах проживає Коснюк Василь Григорович.

Спроба повного знищення села і людей була в 1943р., коли в Прилісне (тоді Мановичі) прибув німецький каральний загін. Завдяки нашій вчительці Цюприк М.І., яка знала німецьку мову і яка переконала німецького офіцера, що село уже було покаране в 1942р.

В січні 1944р. через село проходило ковпаківське з’єднання П. Вершигори, яке мобілізувало з собою 36 хлопців села, 7 з них загинули в цьому рейді (про Миткалика Аврама). Згодом прийшло з’єднання Сабурова, яке обстріляло село із гармат. В кінці січня 1944р. німці при відступі спалили 40 хат в центрі села, 73 клуні та сільський вітряк, який стояв, де зараз знаходиться нова школа.

На початку лютого 1944р. в село прийшла радянська армія, яка рухалась по дорозі з с. Галузія понад сучасним ТБЗ і на повороті на центральну дорогу до озера Глибоке, де стояли військові регулювальники, які направляли війська на Нову Руду або Карасин. У Великодню ніч 1944р. цей рух радянських військ бомбили німецькі літаки, освітивши місцевість, та, на щастя, селу шкоди не завдали.

В березні 1944р. в армію було мобілізовано усіх дорослих чоловіків, які пішки йшли до Сарн, а потім всі вони попали на Прибалтійський фронт. Для потреб армії мусили здавати продукти та перевозити військові вантажі і поранених з-під Ковеля. Довелося це робити і Дубровській Меланії Лук’янівні (93р.). У школі, біля церкви та в лісі на цегельні був військовий госпіталь, куди доглядати поранених мобілізували дівчат.

На фронтах і партизанських загонах воювали 197 односельчан, 72 з них загинули, 22 повернулися інвалідами. А взагалі з різних причин загинуло більше 200 односельчан.

Сьогодні ми повинні вшанувати пам’ять всіх тих,хто загинув в роки війни та тих, хто відійшов у вічність уже після війни. Подякувати їм за мир та спокій, дарований нам такою великою ціною.  Тож давайте просто згадаємо їх у своїй пам’яті та помолимось за них.

Також  вітаючи усіх зі святом Перемоги повагу і шану віддаємо вдовам і матерям, які винесли тягар війни і виростили нове покоління.

З Днем Перемоги, з Днем пам’яті і примирення усіх вас, шановні односельчани!

                                                                                                 Голова ветеранської організації села Прилісне

                                                                                            Михайло Романік



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь